Примітки
- Імена міст та населених пунктів оминаються навмисно, задля збереження конфіденційності
Вітаю вас мої любі Українчики та Україночки. Поки готується друга частина “Думок на тему росіянської агресії в Україні”(не знаю кому воно всралось, але мені хоч якісь ліки від поплави, тож писатиму далі), напишу шось коротеньке аби відрефлексувати трохи те що накопичилось за останні два місяці.
Час летить дуже швидко і ось уже четвертий місяць як наші дорогі ЗСУ дають тягла лишайним мікроогранізмам, що виникли внаслідок помилки в “сєкрєтних біолабораторіях” Київської Русі, що взяли за звичку називати себе “русскіми”.
З моменту мого попереднього виходу на зв’язок, сталась просто величезна кількість всякого-всякого, що цілком заслуговує на окрему колонку в моєму бложику, але мій потік свідомості за п’ять хвилин не пишеться, тож усьому свій час)
Пишу оце от все буквально за п’ять хвилин після того як завершилась повітряна тривога у моєму місті. Такої довгої вже давно не пам’ятаю, але межи всього гніву і бажання почати робити з головами росіян та білорусів те ж саме що я роблю з консервними бляшанками, таки проглядаються нотки глуму над загнаним у кут звіром, якому скоро введуть іще один пакет санкцій, тож джерельно-кришталеву воду доведеться пити уже з калюжі.
У <відцензуровано> зараз дуже жарка погода. Ймовірно це тому що буквально вчора патріарх кіріл наїбнувся на мармуровій підлозі і пробив своєю тушкою прохід прямісінько в пекло. Між іншим, у цей прекрасний літній ранок, “вісокоточніє рускіє ракєти” потрапили у те що у проїденій цвілюю голові москаля видається об’єктом військової інфраструктури – у багатоповерховий житловий будинок.
<На цьому моменті автор не витримує і починає гнівно шастати по кімнаті туди сюди, у спробі заспокоїти шквал емоцій. Після п’ятнадцятихвилинної перерви, знову повертається за друкарську машинку>
Усі ЗМІ, які я періодично почитую, одразу ж повідомили про те що з під завалів вдалось урятувати маленьку дівчинку. Спершу переповнила невимовна радість, а потім… Одне із джерел повідомляє повнішу інформацію де з’ясовується що у дівчинки загинув батько. Завіса.
У такі моменти почуваєш себе так, наче тобі ножем вдарили у серце. Тричі. Сам я живу досить далеко від своєї сім’ї, і бачить Бог, вони у набагато більш небезпечному місті аніж я. В такі моменти у неслухняній голові виринає безліч жахливих сценаріїв, і раз по раз зринає думка: “А що як станеться найгірше”? А усе чим ці думки можна заглушити – це слова: “Тихо, спокійно. Усе буде гаразд”. Не дуже рівносильна боротьба, втім коли це у добра і зла на цій землі були рівні сили?
Після четвертого місяця повномасштабної війни з країною їбачем дітей та дідів(aka росія) уже не дивуєшся що твій ворог на таке здатний. Тотальне нерозуміння було коли відкрились знімки та відеозаписи з Бучі та Ірпеня, а зараз уже нерозуміння нема. Є тільки невимовна, дистильована, калібрована, українська лють.
Де логіка?
Ні-ні, не подумайте. Я зараз не намагатимусь шукати якоїсь логіки у вчинках окупантів. Просто мозок уже просить випустити усе назовні і не травмувати його нелюдськістю і нелогічністю чужих учинків. Це вже більше схоже на отого кричущого бабака що роззявив пащеку від люті, втоми і безсилля.
Просто вдумайтесь. Прямо зараз, серйозні люди у костюмах, під пильним наглядом Кулеби, що готовий надавати людям у костюмах копняків під зад із застосуванням здорової ноги якщо в останніх з’являться ліві наміри, вирішується як саме економіку і добробут вашої країни опустять у багно. Чи занурять зовсім трішечки і виймуть, з подальшою допомогою у відмиванні, а чи втоплять обома руками і триматимуть так допоки остання не захлинеться.
Давайте зіграємо у вікторину – що потрібно робити у таких випадках:
- Мовчки причаїтись і зайвий раз не роззявляти ротяку
- Переконувати увесь світ в тому що ви все таки люди, а не їх галіма подоба що дорвалась до бензоколонки
- Посилено тероризувати і вбивати населення мирної, суверенної країни щоб ще раз підтвердити всьому світу те що той і так давно знає: “русня – не люди”
А, втім, – забудьте. Був би у нашого сусіда здоровий глузд – не сталося б ні війни у 2014 році, ні її розвитку у 2022.
А шо там у “ввічливих революціонерів”?
Нещодавно мав із колегою по роботі палку суперечку, в якій той мені доводив що ми із білорусами маємо брататись, бо то наш потенційний союзник у боротьбі проти росії. Моя заряджена ненавистю до східно-північних сусідів душа такої риторики не приймала, тож консенсусу ми не дійшли, та й біс із ним.
Якщо порахувати скільки ракет уже було випущено з території білорусі по території України, то рахунок йтиме уже навіть не на сотні, а на тисячі.
Давайте зіграємо зараз у ще одну вікторину. Що б ви робили якби ваша влада під впливом тоталітарного сусіда, йшла війною на незалежну, суверенну, нічого вам не заподіявшу державу?
- Виходити на протести і скидати знахабнілу владу
- Усіляко допомагати постраждалій країні впоратись із зазіханнями країн-агресорів
- Сісти, обхопити коліна руками і жаліти себе, “бо вам теж погано”
Вгадайте із трьох разів, який із варіантів обрала для себе нація нюхачів бебри старого, вусатого городника, який 27 років тому дорвався до влади? Бінго!
Зараз без жартів, усім хто щоденно гартує в собі надпотужну ненависть до русні, дуже вас прошу, – не забувайте і про народ білорусів. Вони є такими ж самими військовими злочинцями, що й русня. Нічим не кращі, АБСОЛЮТНО НІЧИМ! І повоєнну денацифікацію слід проводити не лише росії, а і нації “ввічливих революціонерів”, які вважали(та і зараз, мабуть, вважають) що якщо роками закоренілу владу попросити піти геть, то так усе і станеться. Нічого людей життя не вчить.
Втім, як говорить вельми шановний пан Тарас Білка, – “Нам своє робить!”, тож не падаймо духом друзі. І німому ясно що у нації терористів та рекетирів нема жодного шансу проти нації воїнів що уже вісім столітть поспіль невтомно захищається від зазіхань отого великого згустку усього найгіршого що могла створити природа.
Підтримуйте, при нагоді, Збройні Сили України, відстоюйте своє право називатися європейцем, платіть податки, ходіть на роботу/університет/школу/(сподіваюсь, якщо вам завтра у дитячий садок, то ви оцього всього щойно не читали), слухайтесь маму й тата.
Всім гарного дня і мирного неба. Разом до перемоги!